стрибунець

стрибуне́ць

-нця, ч.

1》 Зменш.-пестл. до стрибун 1).

2》 перев. у сполуч. зайчик-стрибунець, коник-стрибунець. Уживається на позначення зайця, коника (перев. як епітет).

Значення в інших словниках

1. стрибунець — стрибуне́ць 1 іменник чоловічого роду, істота про людину стрибуне́ць 2 іменник чоловічого роду, істота про коника; про зайця тощо арх.  Орфографічний словник української мови
2. стрибунець — див. дитина  Словник синонімів Вусика
3. стрибунець — СТРИБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до стрибу́н 1. Горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко (О. Копиленко); Мурахи на мову цю Так сказали Стрибунцю: – Хто улітку грає, скаче, Топче в забавках траву...  Словник української мови у 20 томах
4. стрибунець — Стрибуне́ць, -нця́, -нце́ві, -нцю́! -нці́, -нці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. стрибунець — СТРИБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до стрибу́н 1. Горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко (Коп., Як вони.., 1948, 102); Мурахи на мову цю Так сказали Стрибунцю: — Хто улітку грає, скаче, Топче в забавках траву...  Словник української мови в 11 томах
6. стрибунець — Стрибун, -на м. Прыгунъ. Стрибун, стрибунець. н. п. ум. стрибуне́ць.  Словник української мови Грінченка