стрибунець

СТРИБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Зменш.-пестл. до стрибу́н 1.

Горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко (О. Копиленко);

Мурахи на мову цю Так сказали Стрибунцю: – Хто улітку грає, скаче, Топче в забавках траву, Той узимку гірко плаче Під музику снігову! (М. Годованець).

2. перев. у сполуч. зайчик-стрибунець, коник-стрибунець. Уживається на позначення зайця, коника (перев. як епітет).

На що́ вже Зайчик-стрибунець – І той урве хоч хвостика кінець, А капосній Лисиці Аж весело креснуть його по пиці (Л. Глібов);

В той день ковалеві здавалось навіть, же [що] найгучніший голос має невгамовний коник-стрибунець (О. Ільченко).

Значення в інших словниках

1. стрибунець — стрибуне́ць 1 іменник чоловічого роду, істота про людину стрибуне́ць 2 іменник чоловічого роду, істота про коника; про зайця тощо арх.  Орфографічний словник української мови
2. стрибунець — див. дитина  Словник синонімів Вусика
3. стрибунець — -нця, ч. 1》 Зменш.-пестл. до стрибун 1). 2》 перев. у сполуч. зайчик-стрибунець, коник-стрибунець. Уживається на позначення зайця, коника (перев. як епітет).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стрибунець — Стрибуне́ць, -нця́, -нце́ві, -нцю́! -нці́, -нці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. стрибунець — СТРИБУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш.-пестл. до стрибу́н 1. Горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко (Коп., Як вони.., 1948, 102); Мурахи на мову цю Так сказали Стрибунцю: — Хто улітку грає, скаче, Топче в забавках траву...  Словник української мови в 11 томах
6. стрибунець — Стрибун, -на м. Прыгунъ. Стрибун, стрибунець. н. п. ум. стрибуне́ць.  Словник української мови Грінченка