умовчання

умо́вчання

-я, с.

1》 Дія за знач. умовчати.

|| Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим.

2》 літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене.

Значення в інших словниках

1. умовчання — умо́вча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. умовчання — УМО́ВЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. умо́вчати. На виття переходить вмовчання (із журн.); Міністерством фінансів України проект закону погоджено за вмовчанням – без зауважень (з газ.); // Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим; недомовка.  Словник української мови у 20 томах
3. умовчання — НЕДОМО́ВКА перев. мн. (щось висловлене не до кінця або з натяком на те, що замовчується), НЕДОГОВО́РЕНІСТЬ, НЕДОМО́ВЛЕНІСТЬ, УМО́ВЧА́ННЯ. — Янкович! — закричав Гальчевський. — Ви мені набридли своїми натяками, недомовками, півтонами! (Є.  Словник синонімів української мови
4. умовчання — УМО́ВЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. умо́вчати; // Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим. Створюючи правдиві картини минулого, автор «Виру» [Г.  Словник української мови в 11 томах