умовчання

УМО́ВЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. умо́вчати;

// Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим.

Створюючи правдиві картини минулого, автор «Виру» [Г. Тютюнник] без умовчань і без побільшень розповів про довоєнне життя колгоспної Троянівки з усіма труднощами й прикрощами, болями й радощами того життя (Рад. літ-во, 7, 1965, 53).

2. літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене.

∆ Фігу́ра умо́вча́ння — те саме, що умо́вча́ння 2.

У Шевченка такі монологи-пісні, що складаються з розірваних речень, повторів, фігур умовчання, з пісенних рядків, які перебиваються питально-окличними реченнями, створені за принципом контрасту (Рад. літ-во, 5, 1963, 54).

Значення в інших словниках

1. умовчання — умо́вча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. умовчання — УМО́ВЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. умо́вчати. На виття переходить вмовчання (із журн.); Міністерством фінансів України проект закону погоджено за вмовчанням – без зауважень (з газ.); // Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим; недомовка.  Словник української мови у 20 томах
3. умовчання — -я, с. 1》 Дія за знач. умовчати. || Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим. 2》 літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. умовчання — НЕДОМО́ВКА перев. мн. (щось висловлене не до кінця або з натяком на те, що замовчується), НЕДОГОВО́РЕНІСТЬ, НЕДОМО́ВЛЕНІСТЬ, УМО́ВЧА́ННЯ. — Янкович! — закричав Гальчевський. — Ви мені набридли своїми натяками, недомовками, півтонами! (Є.  Словник синонімів української мови