умовчання
УМО́ВЧА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. умо́вчати;
// Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим.
Створюючи правдиві картини минулого, автор «Виру» [Г. Тютюнник] без умовчань і без побільшень розповів про довоєнне життя колгоспної Троянівки з усіма труднощами й прикрощами, болями й радощами того життя (Рад. літ-во, 7, 1965, 53).
2. літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене.
∆ Фігу́ра умо́вча́ння — те саме, що умо́вча́ння 2.
У Шевченка такі монологи-пісні, що складаються з розірваних речень, повторів, фігур умовчання, з пісенних рядків, які перебиваються питально-окличними реченнями, створені за принципом контрасту (Рад. літ-во, 5, 1963, 54).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- умовчання — умо́вча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- умовчання — УМО́ВЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. умо́вчати. На виття переходить вмовчання (із журн.); Міністерством фінансів України проект закону погоджено за вмовчанням – без зауважень (з газ.); // Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим; недомовка. Словник української мови у 20 томах
- умовчання — -я, с. 1》 Дія за знач. умовчати. || Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим. 2》 літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене. Великий тлумачний словник сучасної мови
- умовчання — НЕДОМО́ВКА перев. мн. (щось висловлене не до кінця або з натяком на те, що замовчується), НЕДОГОВО́РЕНІСТЬ, НЕДОМО́ВЛЕНІСТЬ, УМО́ВЧА́ННЯ. — Янкович! — закричав Гальчевський. — Ви мені набридли своїми натяками, недомовками, півтонами! (Є. Словник синонімів української мови