1. Словник української мови у 20 томах

умовчання

УМО́ВЧА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. умо́вчати.

На виття переходить вмовчання (із журн.);

Міністерством фінансів України проект закону погоджено за вмовчанням – без зауважень (з газ.);

// Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим; недомовка.

Створюючи правдиві картини минулого, автор “Виру”Григорій Тютюнник без умовчань і без побільшень розповів про довоєнне життя Троянівки з усіма труднощами й прикрощами, болями й радощами того життя (з наук. літ.).

2. літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене.

Умовчання вживається у всіх літературних жанрах, найчастіше – в поезії, де витворюється інтимна атмосфера спілкування (з наук. літ.);

Умовчання застосовується, коли небезпечно називати конкретне явище, і тому письменники змушені вдаватися до метонімічних прийомів, близьких до антономазії, еліпсів, езопівської мови (з наук. літ.);

Однією з рис структури одивненого образу є його ущiльнення; тут iнакомовлення може виступати як умовчання (з наук. літ.).

3. інформ. Вибір, який здійснює програма, якщо немає варіантів, заданих користувачем;

// Принцип неявного оголошення даних у програмах.

За вмовчанням завантаження йде у найбільший блок пам'яті (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. умовчання — умо́вча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. умовчання — -я, с. 1》 Дія за знач. умовчати. || Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим. 2》 літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. умовчання — НЕДОМО́ВКА перев. мн. (щось висловлене не до кінця або з натяком на те, що замовчується), НЕДОГОВО́РЕНІСТЬ, НЕДОМО́ВЛЕНІСТЬ, УМО́ВЧА́ННЯ. — Янкович! — закричав Гальчевський. — Ви мені набридли своїми натяками, недомовками, півтонами! (Є. Словник синонімів української мови
  4. умовчання — УМО́ВЧА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. умо́вчати; // Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим. Створюючи правдиві картини минулого, автор «Виру» [Г. Словник української мови в 11 томах