умовчання
УМО́ВЧА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. умо́вчати.
На виття переходить вмовчання (із журн.);
Міністерством фінансів України проект закону погоджено за вмовчанням – без зауважень (з газ.);
// Те, що лишилося навмисно недоговореним, неповідомленим; недомовка.
Створюючи правдиві картини минулого, автор “Виру”Григорій Тютюнник без умовчань і без побільшень розповів про довоєнне життя Троянівки з усіма труднощами й прикрощами, болями й радощами того життя (з наук. літ.).
2. літ. Стилістичний прийом, при якому висловлювана думка обривається з розрахунком на здогад читача про недоговорене.
Умовчання вживається у всіх літературних жанрах, найчастіше – в поезії, де витворюється інтимна атмосфера спілкування (з наук. літ.);
Умовчання застосовується, коли небезпечно називати конкретне явище, і тому письменники змушені вдаватися до метонімічних прийомів, близьких до антономазії, еліпсів, езопівської мови (з наук. літ.);
Однією з рис структури одивненого образу є його ущiльнення; тут iнакомовлення може виступати як умовчання (з наук. літ.).
3. інформ. Вибір, який здійснює програма, якщо немає варіантів, заданих користувачем;
// Принцип неявного оголошення даних у програмах.
За вмовчанням завантаження йде у найбільший блок пам'яті (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)