хрум

I -у, ч., розм.

Те саме, що хрумкіт.

II хрум-хрум, виг., розм.

1》 Звуконаслідування, що означає тріск під час розжовування їжі.

2》 діал. Уживається як присудок за знач. хрумати.

Значення в інших словниках

1. хрум — хрум 1 вигук незмінювана словникова одиниця розм. хрум 2 іменник чоловічого роду розм.  Орфографічний словник української мови
2. хрум — ХРУМ¹, у, ч., розм. Те саме, що хру́мкіт. Мабуть, нема на світі більшої насолоди, як покурити в ранішній стайні: легко так, п'янко, а м'який конячий хрум десь аж до серця дістає (В. Земляк). ХРУМ², ХРУМ-ХРУ́М, виг., розм.  Словник української мови у 20 томах
3. хрум — Хрум, виг.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. хрум — ХРУМ¹, у, ч., розм. Те саме, що хру́мкіт. Мабуть, нема на світі більшої насолоди, як покурити в ранішній стайні: легко так, п’янко, а м’який конячий хрум десь аж до серця дістає (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 200). ХРУМ², ХРУМ-ХРУМ, виг., розм.  Словник української мови в 11 томах
5. хрум — Хрум меж., выражающее хрустѣніе. Сим. 210. Коли чує: хрум-хрум. Він потихеньку туди, — аж там лисичка диню їсть. Рудч. Ск. II. 10.  Словник української мови Грінченка