чок

-а, ч., мисл.

Дульне звуження в каналі ствола рушниці.

Значення в інших словниках

1. чок — ЧОК, ЧОК-ЧО́К, виг., рідко. Звуконаслідування, що вживається на позначення короткої, реактивної дії з характерним призвуком, що нагадує чокання, цокання. З-за гори вовчок до кози: чок-чок (Сл. Б. Грінченка).  Словник української мови у 20 томах
2. чок — Чок меж. Хвать? Цапъ? Зза гори вовчок до кози: чок-чок. Чуб. V. 1146.  Словник української мови Грінченка