чок

ЧОК, ЧОК-ЧО́К, виг., рідко.

Звуконаслідування, що вживається на позначення короткої, реактивної дії з характерним призвуком, що нагадує чокання, цокання.

З-за гори вовчок до кози: чок-чок (Сл. Б. Грінченка).

Значення в інших словниках

1. чок — -а, ч., мисл. Дульне звуження в каналі ствола рушниці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. чок — Чок меж. Хвать? Цапъ? Зза гори вовчок до кози: чок-чок. Чуб. V. 1146.  Словник української мови Грінченка