Великий тлумачний словник сучасної мови

шелюга

шелюга́

-и, ж.

1》 Верба гостролиста.

Червона шелюга — червоний верболіз; красноталь.

2》 збірн. Зарості верби гостролистої.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. шелюга — ШЕЛЮГА́, и́, ж. 1. Верба гостролиста. Гріло сонце, пахло рікою, розпареним листям шелюги і молоденьких осичок (І. Сенченко); Хвилин з десять ідемо піском, вкритим густими кущами шелюги (П. Колесник). 2. збірн. Зарості верби гостролистої.  Словник української мови у 20 томах
  2. шелюга — шелюга́ іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
  3. шелюга — ВЕРБОЛІ́З (кущ, рідше — невелике дерево з довгими й тонкими гілками та вузьким листям, а також зарості цієї рослини), ЛОЗА́, ЛОЗИ́НА, ТАЛ, ТА́ЛА рідше, ШЕЛЮГА́, ШЕЛЮ́Г рідше; КРАСНОТА́ЛЬ (червоний верболіз); ЛОЗНЯ́К, ЛОЗИ́ННЯ розм.  Словник синонімів української мови
  4. шелюга — Шелюга́, -ги́, -зі́ і ше́люг, -гу  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. шелюга — ШЕЛЮГА́, и́, ж. 1. Верба гостролиста. Гріло сонце, пахло рікою, розпареним листям шелюги і молоденьких осичок (Сенч., Опов., 1959, 129); Хвилин з десять ідемо піском, вкритим густими кущами шелюги (Кол., На фронті.., 1959, 65).  Словник української мови в 11 томах
  6. шелюга — Шелюга, -ги ж. = шелюг. О. 1861. VIII. 93. ЗЮЗО. І. 134.  Словник української мови Грінченка