індукція

інду́кція

-ї, ж.

1》 лог. Умовивід, за якого на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; прот. дедукція.

2》 фіз., ел. Збудження електричного струму в якому-небудь провіднику під час його руху в магнітному полі або зміни навколо нього магнітного поля.

Взаємна індукція — електромагнітна індукція, що зумовлена зміною струму в іншому контурі.

Електрична індукція — векторна величина, яка характеризує електричне поле у речовині з урахуванням електричної поляризації діелектриків.

Електромагнітна індукція — явище збудження електрорушійної сили у провідному контурі внаслідок зміни магнітного поля.

Електростатична індукція — поява електричних зарядів на окремих частинах провідного тіла під впливом електричного поля.

Магнітна індукція — векторна величина, що характеризує магнітне поле і визначає силу, яка діє з боку магнітного поля на заряджену частинку, що рухається (одиниця в СІ – тесла).

3》 фізіол. Взаємодія між процесами збудження та гальмування в нервовій системі, коли виникнення одного з цих процесів викликає розвиток іншого, протилежного.

Психічна індукція — навіювання однією особою іншій своїх переконань, поглядів, потягів.

Значення в інших словниках

1. індукція — [індукц'ійа] -йі, ор. -йеійу  Орфоепічний словник української мови
2. індукція — Индукция — induction — Induktion — 1) Наведення електрики і магнетизму. І. електростатична – явище електризації незарядженого провідника в зовнішньому електростатичному полі. І.  Гірничий енциклопедичний словник
3. індукція — рос. индукция (латин. inductio — наведення, збудження) — 1. Спосіб математичних доведень і визначень. 2. Логічний умовивід від часткових поодиноких випадків до загального висновку, від окремих фактів — до узагальнюючих.  Eкономічна енциклопедія
4. індукція — інду́кція іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
5. індукція — (англ. іnduction) створення гіпотези, представлення на основі аналізу та зіставлення фактів, один з основних методів логічної побудови умовиводів.  Економічний словник
6. індукція — інду́кція (від лат. inductio – наведення, збудження) 1. Наведення електрики (І. електрична) і магнетизму (І. магнітна). 2. Величина, що характеризує електричне або магнітне поле. 3. Спосіб математичних доведень і визначень.  Словник іншомовних слів Мельничука
7. індукція — Міркування, побудоване на виведенні загальних висновків із засновків, які є їх окремими випадками; дослідницький метод, який веде до узагальнення на підставі експериментів і спостережень фактів, а також формулювання та перевірки гіпотез.  Універсальний словник-енциклопедія
8. індукція — ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio — наведення) — форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези.  Філософський енциклопедичний словник
9. індукція — Інду́кція, -ції, -цією  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. індукція — ІНДУ́КЦІЯ, ї, ж. 1. лог. Умовивід, при якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; протилежне дедукція. Індукція — це такий умовивід, за допомогою якого з одиничних або часткових засновків ми дістаємо загальний висновок (Логіка...  Словник української мови в 11 томах