індукція
ІНДУ́КЦІЯ, ї, ж.
1. лог. Умовивід, при якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; протилежне дедукція.
Індукція — це такий умовивід, за допомогою якого з одиничних або часткових засновків ми дістаємо загальний висновок (Логіка, 1953, 114).
2. фіз., ел. Збудження електричного струму в якому-небудь провіднику під час його руху в магнітному полі або при зміні навколо нього магнітного поля.
Великою заслугою його [Гільберта] є те, що він відкрив магнітну індукцію (Нариси розв. прикл. електр.., 1957, 8).
3. фізл. Взаємодія між процесами збудження та гальмування в нервовій системі, коли виникнення одного з цих процесів викликає розвиток іншого, протилежного.
Діяльність кори в перший-ліпший момент являє собою складну мозаїку процесів збудження й гальмування, зв’язаних поміж себе законом взаємної індукції (Психол., 1956, 7);
Це явище [надмірне збудження] можна вважати наслідком позитивної індукції, тобто збудження мозкової кори, викликаного гальмуванням (Шк. гігієна, 1954, 120).
Словник української мови (СУМ-11)