індукція

ІНДУ́КЦІЯ, ї, ж.

1. лог. Умовивід, при якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; протилежне дедукція.

Індукція — це такий умовивід, за допомогою якого з одиничних або часткових засновків ми дістаємо загальний висновок (Логіка, 1953, 114).

2. фіз., ел. Збудження електричного струму в якому-небудь провіднику під час його руху в магнітному полі або при зміні навколо нього магнітного поля.

Великою заслугою його [Гільберта] є те, що він відкрив магнітну індукцію (Нариси розв. прикл. електр.., 1957, 8).

3. фізл. Взаємодія між процесами збудження та гальмування в нервовій системі, коли виникнення одного з цих процесів викликає розвиток іншого, протилежного.

Діяльність кори в перший-ліпший момент являє собою складну мозаїку процесів збудження й гальмування, зв’язаних поміж себе законом взаємної індукції (Психол., 1956, 7);

Це явище [надмірне збудження] можна вважати наслідком позитивної індукції, тобто збудження мозкової кори, викликаного гальмуванням (Шк. гігієна, 1954, 120).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. індукція — [індукц'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  2. індукція — Индукция — induction — Induktion — 1) Наведення електрики і магнетизму. І. електростатична – явище електризації незарядженого провідника в зовнішньому електростатичному полі. І. Гірничий енциклопедичний словник
  3. індукція — рос. индукция (латин. inductio — наведення, збудження) — 1. Спосіб математичних доведень і визначень. 2. Логічний умовивід від часткових поодиноких випадків до загального висновку, від окремих фактів — до узагальнюючих. Eкономічна енциклопедія
  4. індукція — інду́кція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  5. індукція — (англ. іnduction) створення гіпотези, представлення на основі аналізу та зіставлення фактів, один з основних методів логічної побудови умовиводів. Економічний словник
  6. індукція — -ї, ж. 1》 лог. Умовивід, за якого на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; прот. дедукція. 2》 фіз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. індукція — інду́кція (від лат. inductio – наведення, збудження) 1. Наведення електрики (І. електрична) і магнетизму (І. магнітна). 2. Величина, що характеризує електричне або магнітне поле. 3. Спосіб математичних доведень і визначень. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. індукція — Міркування, побудоване на виведенні загальних висновків із засновків, які є їх окремими випадками; дослідницький метод, який веде до узагальнення на підставі експериментів і спостережень фактів, а також формулювання та перевірки гіпотез. Універсальний словник-енциклопедія
  9. індукція — ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio — наведення) — форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. Філософський енциклопедичний словник
  10. індукція — Інду́кція, -ції, -цією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)