індукція

Значення в інших словниках

1. індукція — [індукц'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
2. індукція — рос. индукция (латин. inductio — наведення, збудження) — 1. Спосіб математичних доведень і визначень. 2. Логічний умовивід від часткових поодиноких випадків до загального висновку, від окремих фактів — до узагальнюючих. Eкономічна енциклопедія
3. індукція — інду́кція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
4. індукція — (англ. іnduction) створення гіпотези, представлення на основі аналізу та зіставлення фактів, один з основних методів логічної побудови умовиводів. Економічний словник
5. індукція — -ї, ж. 1》 лог. Умовивід, за якого на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; прот. дедукція. 2》 фіз. Великий тлумачний словник сучасної мови
6. індукція — інду́кція (від лат. inductio – наведення, збудження) 1. Наведення електрики (І. електрична) і магнетизму (І. магнітна). 2. Величина, що характеризує електричне або магнітне поле. 3. Спосіб математичних доведень і визначень. Словник іншомовних слів Мельничука
7. індукція — Міркування, побудоване на виведенні загальних висновків із засновків, які є їх окремими випадками; дослідницький метод, який веде до узагальнення на підставі експериментів і спостережень фактів, а також формулювання та перевірки гіпотез. Універсальний словник-енциклопедія
8. індукція — ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio — наведення) — форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. Філософський енциклопедичний словник
9. індукція — Інду́кція, -ції, -цією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. індукція — ІНДУ́КЦІЯ, ї, ж. 1. лог. Умовивід, при якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; протилежне дедукція. Індукція — це такий умовивід, за допомогою якого з одиничних або часткових засновків ми дістаємо загальний висновок (Логіка... Словник української мови в 11 томах