індукція

ІНДУКЦІЯ (від лат. inductio — наведення) — форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. Розрізняють повну і неповну І. При повній. Із того, що кожний елемент якогось класу має певні властивості, роблять висновок, що всі елементи даного класу мають ці властивості. При неповній. Із того, що деякі елементи (дуже великого чи безконечного класу) мають певні властивості, роблять висновок, що всі елементи цього класу мають ті самі властивості. Повна І. при істинних засновках дає достовірний висновок. Неповна І. недостовірна в тому розумінні, що істинність висновків не гарантує істинності висновку. Доцільно говорити не про індуктивне виведення висновків з засновків, а про індуктивне міркування, в якому встановлюється обґрунтованість гіпотез, що визначаються на підставі відомого знання. В реальному пізнанні І. завжди виступає в єдності з дедукцією, нерозривно пов'язана з нею. І. вивчають індуктивна логіка та імовірностей теорія.

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

індукція — [індукц'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
індукція — Индукция — induction — Induktion — 1) Наведення електрики і магнетизму. І. електростатична – явище електризації незарядженого провідника в зовнішньому електростатичному полі. І. Гірничий енциклопедичний словник
індукція — рос. индукция (латин. inductio — наведення, збудження) — 1. Спосіб математичних доведень і визначень. 2. Логічний умовивід від часткових поодиноких випадків до загального висновку, від окремих фактів — до узагальнюючих. Eкономічна енциклопедія
індукція — інду́кція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
індукція — (англ. іnduction) створення гіпотези, представлення на основі аналізу та зіставлення фактів, один з основних методів логічної побудови умовиводів. Економічний словник
індукція — -ї, ж. 1》 лог. Умовивід, за якого на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; прот. дедукція. 2》 фіз. Великий тлумачний словник сучасної мови
індукція — інду́кція (від лат. inductio – наведення, збудження) 1. Наведення електрики (І. електрична) і магнетизму (І. магнітна). 2. Величина, що характеризує електричне або магнітне поле. 3. Спосіб математичних доведень і визначень. Словник іншомовних слів Мельничука
індукція — Міркування, побудоване на виведенні загальних висновків із засновків, які є їх окремими випадками; дослідницький метод, який веде до узагальнення на підставі експериментів і спостережень фактів, а також формулювання та перевірки гіпотез. Універсальний словник-енциклопедія
індукція — Інду́кція, -ції, -цією Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
індукція — ІНДУ́КЦІЯ, ї, ж. 1. лог. Умовивід, при якому на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне; протилежне дедукція. Індукція — це такий умовивід, за допомогою якого з одиничних або часткових засновків ми дістаємо загальний висновок (Логіка... Словник української мови в 11 томах