1. Архітектура і монументальне мистецтво

карниз

(нім. < грец. — загнутий, кінець)

1. Верхня виступаюча частина стіни, що підтримує дах і оберігає стіну при стіканні води. Конструктивно визначається виносом, відстанню його краю від стінової площини. В південних країнах значний винос К. на консолях захищає верхні прорізи від жаркого сонця. На Далекому Сході далеко виступаючий й вигнутий догори, він відводить вологу подалі від споруди і одночасно формує затінений навколишній простір. Завершуючи верх стіни, відділяючи її від неба, К. грає значну образну роль. Тому його використовують і при розчленуванні стіни на яруси, поверхи, і при завершенні стін в інтер'єрах.

2. Верхня частина класичного антаблементу. За положенням і характером виконання існують:

~ внутрішній — розташований в інтер'єрі будівлі та відділяючий стіну від падуги або плафона стелі. Так називають і тягу на краю стелі.

~ модульований — де виносна плита підтримується модульйонами.

~ проміжний — розташований між ярусами або поверхами.

~ тягнутий — профільований карниз з чітко окресленими горизонталями.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. карниз — карни́з іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. карниз — -а, ч. 1》 Виступ, що завершує горішню частину стіни або міститься над вікнами, дверима. 2》 Виступ, що пролягає вузькою смугою на схилі гори, кручі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. карниз — Карунка, гзимс Словник чужослів Павло Штепа
  4. карниз — Архітектурний елемент, виступаюча горизонтальна профільована смуга, що увінчує стіну і служить для захисту фасаду будівлі від стікаючої води; к. діляться на зовнішні (напр., надвіконні) і внутрішні (оздоблення стін, камінів). Універсальний словник-енциклопедія
  5. карниз — КАРНИ́З (виступ, що завершує верхню частину стіни або міститься над вікнами, дверима тощо), ЗАЛО́М розм.; ПРИМУ́РОК (поперечний виступ на стінці печі, груби); ПІДДА́ШШЯ, ПІДДА́ШОК (виступ якоїсь покрівлі); ПІДЗО́Р спец. Словник синонімів української мови
  6. карниз — КАРНИ́З, а, ч. 1. Виступ, що завершує горішню частину стіни або міститься над вікнами, дверима. Поламлені [поламані] карнизи, побиті вікна.., облуплені стовпи — все виглядало непривітним та страшним (Мирний, III, 1954, 305); Над клумбами.. Словник української мови в 11 томах
  7. карниз — Карниз, -зу м. Карнизъ. Стояла палата хороша, висока, убрана в карнизи. Левиц. І. Словник української мови Грінченка