мінарет

(араб. — місце, де запалюють вогонь)

Баштоподібна споруда при мечеті, на яку підіймався муедзин для скликання віруючих на молитву. М. мав різноманітні композиційні вирішення, у вигляді циліндричного обсягу із зовнішнім спіральним підйомом (Мальвія у Самарі), прямокутних в плані нижніх ярусів і верхніх циліндричних (при мечетях Ібн Тулун і ал Азхар у Каїрі), низки прямокутних ярусів ("Ла Хіральда" у Севільї), тонкого і круглого в плані стовбура, розчленованого ярусами балконів і увінчаного шпилем (в Туреччині), стрункого циліндричного стовбура з вінчаючим ліхтариком (у Персії) тощо. Споруди завершувались кіоском, увінчаним ліхтариком. Обсяги М. отримували відповідне декорування згідно стилістичним тенденціям часу і національним традиціям.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мінарет — МІНАРЕ́Т, а, ч. Висока башта при мечеті, з якої муедзин скликав мусульман на молитву. Пишний Босфор майнув золотим пасмом з мечетями, мінаретами (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  2. мінарет — -а, ч. Висока башта при мечеті, з якої муедзин скликає мусульман на молитву. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. мінарет — мінаре́т (тур. minara, від араб. манара – маяк) баштоподібиа споруда при мечеті, з якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. мінарет — МІНАРЕ́Т, у, ч. Висока башта при мечеті, з якої муедзин скликає мусульман на молитву. Пишний Босфор майнув золотим пасмом з мечетями, мінаретами (І. Словник української мови у 20 томах
  5. мінарет — Вежа біля мечеті, з якої муедзин 5 разів упродовж дня закликає вірних до молитви. Універсальний словник-енциклопедія
  6. мінарет — мінаре́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  7. мінарет — див. ВЕЖА. Словник синонімів Караванського
  8. мінарет — Мінаре́т, -ту; -ре́ти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)