1. Словник української мови у 20 томах

мінарет

МІНАРЕ́Т, у, ч.

Висока башта при мечеті, з якої муедзин скликає мусульман на молитву.

Пишний Босфор майнув золотим пасмом з мечетями, мінаретами (І. Нечуй-Левицький);

Мечеті були повні туфель і людей, горів обгорткою коран, скрипіли голосами з мінаретів муедзини, схилялись на схід мулли – “молились” за голодаючих... (Ю. Яновський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. мінарет — мінаре́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. мінарет — див. ВЕЖА. Словник синонімів Караванського
  3. мінарет — -а, ч. Висока башта при мечеті, з якої муедзин скликає мусульман на молитву. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. мінарет — мінаре́т (тур. minara, від араб. манара – маяк) баштоподібиа споруда при мечеті, з якої глашатай (муедзин) скликає мусульман на молитву. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. мінарет — Вежа біля мечеті, з якої муедзин 5 разів упродовж дня закликає вірних до молитви. Універсальний словник-енциклопедія
  6. мінарет — Мінаре́т, -ту; -ре́ти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. мінарет — МІНАРЕ́Т, а, ч. Висока башта при мечеті, з якої муедзин скликав мусульман на молитву. Пишний Босфор майнув золотим пасмом з мечетями, мінаретами (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
  8. мінарет — (араб. — місце, де запалюють вогонь) Баштоподібна споруда при мечеті, на яку підіймався муедзин для скликання віруючих на молитву. Архітектура і монументальне мистецтво