обочина

Незабрукована смуга вздовж упорядкованого шляху.

Джерело: Архітектура і монументальне мистецтво на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обочина — ОБО́ЧИНА, и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Рибак, Помилка.., 1940, 114); Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (Мур., Бук. пов. Словник української мови в 11 томах
  2. обочина — обо́чина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. обочина — -и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. || Те саме, що схил. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. обочина — ОБО́ЧИНА, и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Н. Рибак); Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (І. Словник української мови у 20 томах
  5. обочина — правильніше: узбіччя «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  6. обочина — СХИЛ (похила, спадиста поверхня чого-небудь), УКІ́С (ВКІС), СПАД, У́ХИЛ, УЗБІ́ЧЧЯ, ОБОЧИНА, РОЗКА́Т рідше, ПОКА́Т (ПОКІ́Т) рідше, ЗБІЧ діал., ЗБІ́ЧЧЯ діал., СПО́ХІВ діал.; УЗГІ́Р'Я (ВЗГІ́Р'Я), ВІ́ДКИД діал. Словник синонімів української мови