обочина
ОБО́ЧИНА, и, ж.
Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя.
Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Н. Рибак);
Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (І. Муратов);
По обочинах арика, галасуючи й пританцьовуючи, гасала дітвора (Ю. Збанацький);
// Те саме, що схил.
Ходімо, де яйли обочини скелясті І темний оксамит Гурзуфського сідла Злила в єдине тло напівпрозора мла (М. Зеров);
Горленко незабаром підійшла до саду й .. повільно спустилася по обочині з крутого горба вниз до невеликої степової річки (Є. Кротевич).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- обочина — правильніше: узбіччя «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- обочина — обо́чина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- обочина — -и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. || Те саме, що схил. Великий тлумачний словник сучасної мови
- обочина — ОБО́ЧИНА, и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Рибак, Помилка.., 1940, 114); Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (Мур., Бук. пов. Словник української мови в 11 томах
- обочина — СХИЛ (похила, спадиста поверхня чого-небудь), УКІ́С (ВКІС), СПАД, У́ХИЛ, УЗБІ́ЧЧЯ, ОБОЧИНА, РОЗКА́Т рідше, ПОКА́Т (ПОКІ́Т) рідше, ЗБІЧ діал., ЗБІ́ЧЧЯ діал., СПО́ХІВ діал.; УЗГІ́Р'Я (ВЗГІ́Р'Я), ВІ́ДКИД діал. Словник синонімів української мови
- обочина — Незабрукована смуга вздовж упорядкованого шляху. Архітектура і монументальне мистецтво