1. Словник української мови в 11 томах

обочина

ОБО́ЧИНА, и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя.

Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Рибак, Помилка.., 1940, 114);

Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (Мур., Бук. пов., 1959, 250);

По обочинах арика, галасуючи й пританцьовуючи, гасала дітвора (Збан., Незабутнє, 1953, 52);

// Те саме, що схил.

Ходімо, де яйли обочини скелясті І темний оксамит Гурзуфського сідла Злила в єдине тло напівпрозора мла (Зеров, Вибр., 1966, 112);

Горленко незабаром підійшла до саду й.. повільно спустилася по обочині з крутого горба вниз до невеликої степової річки (Крот., Сини.., 1948, 58).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. обочина — правильніше: узбіччя «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. обочина — обо́чина іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. обочина — -и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. || Те саме, що схил. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. обочина — ОБО́ЧИНА, и, ж. Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя. Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Н. Рибак); Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (І. Словник української мови у 20 томах
  5. обочина — СХИЛ (похила, спадиста поверхня чого-небудь), УКІ́С (ВКІС), СПАД, У́ХИЛ, УЗБІ́ЧЧЯ, ОБОЧИНА, РОЗКА́Т рідше, ПОКА́Т (ПОКІ́Т) рідше, ЗБІЧ діал., ЗБІ́ЧЧЯ діал., СПО́ХІВ діал.; УЗГІ́Р'Я (ВЗГІ́Р'Я), ВІ́ДКИД діал. Словник синонімів української мови
  6. обочина — Незабрукована смуга вздовж упорядкованого шляху. Архітектура і монументальне мистецтво