1. Українська літературна мова на Буковині

вволити

Вволи́ти. Задовільнити чиєсь прохання. Однак “адміністрация“ не вволила єго волі (Б., 1895, 17, 4).

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вволити — вво́лити дієслово доконаного виду виконати, задовольнити Орфографічний словник української мови
  2. вволити — див. уволити. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вволити — ВВО́ЛИТИ див. уво́лювати. Словник української мови у 20 томах
  4. вволити — во́лити / вво́лити во́лю чию, заст. Виконувати чиєсь бажання, слухати когось. Мати любила його без пам’яті, тряслась над ним і у всім волила його волю (І. Франко); (Мавка:) Рада б я волю вволити, тільки ж сама я не маю вже волі (Леся Українка). Фразеологічний словник української мови
  5. вволити — Вво́лити, див. уво́лити Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. вволити — ВВО́ЛИТИ див. уво́лити. Словник української мови в 11 томах