1. Українська літературна мова на Буковині

вимівка

Вимі́вка. Вимовляння, докоряння. Щоби не стратити й одного острого слова з упреків жіночих, не відповідав звичайно Ярема нічо, а записував тільки все якнайстараннійше. Та диво, вимівки Оксанині ставали що раз, то коротші (Б., 1895, 8, 2)

// пол. wymawiać — 1) вимовляти, 2) докоряти; пол. wumówka- 1) відмовка, викрут, 2) закид, докір.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вимівка — Вимі́вка: — викрут, вигадка [XIX] На російській границі поставлено військовий кордон під тою вимівкою, буцімто з Росії може зайти до краю холера, та фактично на настирливі просьби шляхти для спинення еміграції [XIX] — виправдання [I,VI] — відмовлення... Словник з творів Івана Франка
  2. вимівка — -и, ж. 1》 діал. Вимова. 2》 зах. Мова про щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вимівка — вимі́вка (вимо́вка) виправдання (ст): І де ж то ти, дитино, так довго валанцяла? Ну та, певно, ти все маєш якусь вимівку, ти все думаєш, шо вже всі розуми поїла (Авторка) ♦ на́йде вимі́вку як миш ді́рку → миш Лексикон львівський: поважно і на жарт
  4. вимівка — Болить голівка, добра вимівка. Докоряють звичайно учителі дітям, за неприсутність у школі. Найліпша вимівка, всьому винна дівка. Винен хтось, але не я. Приповідки або українсько-народня філософія
  5. вимівка — Вимівка, -ки ж. 1) = вимова. Мнж. 177. 2) = вимовка 3. Не може бути вимівка, шоби була винна жінка. Гол. І. 351. Словник української мови Грінченка