вимівка

Вимі́вка:

— викрут, вигадка [XIX] На російській границі поставлено військовий кордон під тою вимівкою, буцімто з Росії може зайти до краю холера, та фактично на настирливі просьби шляхти для спинення еміграції [XIX]

— виправдання [I,VI]

— відмовлення, привід для відмови [II]

— розмова, суперечка [6]

Джерело: Зведений словничок пояснень слів з видань творів Івана Франка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вимівка — вимі́вка (вимо́вка) виправдання (ст): І де ж то ти, дитино, так довго валанцяла? Ну та, певно, ти все маєш якусь вимівку, ти все думаєш, шо вже всі розуми поїла (Авторка) ♦ на́йде вимі́вку як миш ді́рку → миш Лексикон львівський: поважно і на жарт
  2. вимівка — -и, ж. 1》 діал. Вимова. 2》 зах. Мова про щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вимівка — Вимівка, -ки ж. 1) = вимова. Мнж. 177. 2) = вимовка 3. Не може бути вимівка, шоби була винна жінка. Гол. І. 351. Словник української мови Грінченка
  4. вимівка — Вимі́вка. Вимовляння, докоряння. Щоби не стратити й одного острого слова з упреків жіночих, не відповідав звичайно Ярема нічо, а записував тільки все якнайстараннійше. Та диво, вимівки Оксанині ставали що раз, то коротші (Б., 1895, 8, 2) // пол. Українська літературна мова на Буковині
  5. вимівка — Болить голівка, добра вимівка. Докоряють звичайно учителі дітям, за неприсутність у школі. Найліпша вимівка, всьому винна дівка. Винен хтось, але не я. Приповідки або українсько-народня філософія