1. Українська літературна мова на Буковині

небо

Не́бо. У сполуч. перерости о ціле небо — незмірно переважати когось, бути на цілу голову вищим за когось. На сей раз ми подамо поперед усього характеристику москвофільства першої половини XIX ст. словами самого ж таки москвофіла д-ра Свєнціцкого, який, правда, інтеліґенциєю та етикою переріс своїх однодумців о ціле небо (Б., 1907, 96, 1)

// пол. przewyższać kogoś о całe niebo — незмірно переважати когось, бути на цілу голову вищим за когось.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. небо — (видимий простір над землею) небозвід, поет, небокрай, книжн. уроч. небеса, твердінь. Словник синонімів Полюги
  2. небо — не́бо іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  3. небо — мн. НЕБЕСА, небокрай, небовид, небозвід; (баня неба) намет неба, небесна сфера <�склепіння, ур. твердь>; УР. рай, потойбічний світ; П. Бог, сила небесна. Словник синонімів Караванського
  4. небо — Блакить, виш, вишина, захмар'я, надхмар'я, небеса, небовид, небовись, небовища, небозвід, небозвіддя, небозвідь, небогіад, небосинь, небоспад, небосхил, оболоки, підзор'я, піднебесся, піднеб'я, підхмар'я, поле (в загадці), синява (поет. Словник синонімів Вусика
  5. небо — I н`ебо-а, с. 1》 Видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі шатра. 2》 За релігійними уявленнями – місцеперебування Бога, ангелів, святих; потойбічний світ, рай. II неб`одив. Набу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. небо — НЕ́БО, а, с. 1. Видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола. Уже зірниця На небі ясно зайнялась (Т. Шевченко); Високо-високо на темному небі сіяла велика ясна зоря (Леся Українка); В провулках, поміж тинами, клубочилася темрява... Словник української мови у 20 томах
  7. небо — не́бо: ◊ не́бо в ґе́мбі → ґємба Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. небо — Ані сніг, ані дощ, на небі не зогниють, а до нас прийдуть. Фізичний закон. Підчас посухи люди потішають себе, що дощ прийти мусить. Дай нам Боже, що нам треба, а по смерти гоп до неба. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. небо — (-а) с. Словник жарґонної лексики української мови
  10. небо — У християнстві стан спасіння людей, поєднаних Ісусом Христом з Богом; найвище щастя людини, її досконале життя й причастя з Святою Трійцею, з Богоматір'ю, ангелами й усіма святими або спасенними людьми; до н. йдуть ті, хто вмирає в милості, тобто вільні від смертного гріха. Універсальний словник-енциклопедія
  11. небо — (аж (і)) не́бу (рідко не́бові) (бу́де (ста́не)) жа́рко. Уживається для вираження найвищого ступеня інтенсивності якоїсь дії, діяльності; активніше, енергійніше і т. ін. вже не може бути. Знов пост (охорона) біжить, клене, аж небу жарко (І. Фразеологічний словник української мови
  12. небо — НЕ́БО (видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола), НЕБЕСА́ мн., поет., НЕБОЗВІ́Д, НЕБОКРА́Й поет., НЕБОСХИ́Л поет., НЕБОВИ́Д поет.; ТВЕРДІ́НЬ книжн., уроч., ТВЕРДЬ книжн., уроч. (перев. з означенням небесна). Словник синонімів української мови
  13. небо — Не́бо, -ба, -бу; небеса́, -бе́с Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. небо — НЕ́БО, а, с. 1. Видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола. Уже зірниця На небі ясно зайнялась (Шевч., II, 1953, 310); Високо-високо на темному небі сіяла велика ясна зоря (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  15. небо — Не́бо, -ба с. Небо. Бачить Бог з неба, що кому треба. Ном. № 73. (мн.: небеса и неба). Словник української мови Грінченка