1. Українська літературна мова на Буковині

оповіщати

Оповіща́ти. Сповіщати, казати. Її чоловік уходив до хати й оповіщав тучу надворі, вказуючи на страшну хмару, що насувала, та напоминав, щоб зганяти з поля худобу, дріб і все інше рухливе, щоб, не дай господи, туча не збила, шкоди не зробила, вона вибігала прожогом перед хату, оглядалася сюди-туди й, вертаючи, преспокійно говорила до нього: Може, й буде туча, треба згонити худобу (Коб., Вовчиха, 145)

// порівн. пол. ogłosić — сповістити, оголосити, повідомити; рос. оповестить — те саме.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. оповіщати — оповіща́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. оповіщати — ПОВІДОМЛЯТИ, сповіщати, інформувати, доводити до відома, р. ознаймляти, ур. благовістити, з. повішати; (ким) проголошувати; п! ОГОЛОШУВАТИ! Словник синонімів Караванського
  3. оповіщати — див. повідомляти Словник синонімів Вусика
  4. оповіщати — -аю, -аєш, недок., оповістити, -іщу, -істиш, док., перех. 1》 Інформувати кого-небудь про щось; повідомляти. || Подавати звістку про що-небудь. 2》 Публічно заявляти про що-небудь; оголошувати всім чи багатьом про щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. оповіщати — ОПОВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОВІСТИ́ТИ, і́щу, істи́ш, док. 1. кого про що і без прям. дод. Інформувати кого-небудь про щось; повідомляти. Тихович саме тоді оповіщав примаря про знайдену філоксеру (М. Словник української мови у 20 томах
  6. оповіщати — ОГОЛО́ШУВАТИ (доводити що-небудь до загального відома, письмово чи усно), ОПОВІЩА́ТИ, ОБНАРО́ДУВАТИ (перев. у пресі); ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ВИДАВА́ТИ зі сл. наказ, розпорядження і т. ін. (перев. офіційно); ОБ'ЯВЛЯ́ТИ рідше, АНОНСУВА́ТИ рідше, ОГЛАША́ТИ заст. Словник синонімів української мови
  7. оповіщати — Оповіща́ти, -ща́ю, -ща́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. оповіщати — ОПОВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОВІСТИ́ТИ, і́щу, істи́ш, док., перех. 1. Інформувати кого-небудь про щось; повідомляти. Тихович саме тоді оповіщав примаря про знайдену філоксеру (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  9. оповіщати — Оповіща́ти, -ща́ю, -єш сов. в. оповісти́ти, -щу́, -сти́ш, гл. Объявлять, объявить, извѣщать, извѣстить, разсказывать, разсказать. Грин. III. 274. Оповіщає ціну за роботу. Левиц. І. 106. Ісус Христос своє слово оповістив усім людям. Словник української мови Грінченка