поволокти

Поволокти́. Покрити поверхню. В р. 1891. зробив Lippmann в Парижі скляні плити з емульзиї бромаку срібла [...] і поволік їх верствою ртути, через що повстала зеркальна площа (Б., 1907, 60, 2)

// пол. powlec, powlekać — покрити (поверхню) шаром (чогось).

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

поволокти — поволокти́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
поволокти — -очу, -очеш; мин. ч. поволік, -локла, -локло; док., перех. 1》 Потягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. || Понести на собі когось або щось важке, великого розміру, що звичайно торкається землі. Великий тлумачний словник сучасної мови
поволокти — ПОВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш; мин. ч. поволі́к, волокла́, ло́; док., кого, що. 1. Потягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Дід витяг дуба з корінням та й поволік десь за собою (з казки); Нічого Явдосі робити, поволокла його [сотника] самотужки в хату (Г. Словник української мови у 20 томах
поволокти — поволокти́ кайда́ни, заст. Піти на каторгу. Його не довго мордували В тюрмі, в суді, а в добрий час .. Переголили про запас; .. І поволік Петрусь кайдани Аж у Сибір (Т. Шевченко). Фразеологічний словник української мови
поволокти — ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) (переміщати по поверхні до себе або за собою), ВОЛОЧИ́ТИ, ВОЛОКТИ́ (ВОЛІКТИ́ розм.), ТОЛОЧИ́ТИ, ТАРГА́НИТИ діал.; ЦУ́ПИТИ розм., ЦУРПЕ́ЛИТИ розм., ТИ́РИТИ розм., ПЕ́РТИ фам., ТЕРЕБИ́ТИ діал. (перев. понад силу). — Док. Словник синонімів української мови
поволокти — ПОВОЛОКТИ́, очу́, оче́ш; мин. ч. поволі́к, волокла́, ло́; док., перех. 1. Потягти кого-, що-небудь по поверхні чогось. Дід витяг дуба з корінням та й поволік десь за собою (Укр.. Словник української мови в 11 томах
поволокти — Поволокти́, -чу́, -че́ш гл. Поволочь, потащить. Москаль встав і насилу поволік потомлені ноги. Левиц. І. 2. Чи не поволочеш ти вовчого хвоста? Ном. № 11037. Словник української мови Грінченка