1. Українська літературна мова на Буковині

понука

Пону́ка. Спонука, стимул. Ненаситна жадоба власти і зиску є понукою промислової конкуренциї, а над тим тяжить, як брудна хмара, несовістність. Кождий боре ся лиш о себе, щоби не дати ся пілкнути. Слабі є жертвами борби і звичайно найгірший, а не найліпший виходить побідником з тої борби (Товариш, 1908, 176).

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. понука — пону́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. понука — -и, ж. 1》 Те саме, що понукання. 2》 Поштовх до дії; спонукання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. понука — ПОНУ́КА, и, ж. 1. Те саме, що понука́ння. Коники легко біжать без понуки, а сани тільки шелестять по втертій дорозі... (В. Гжицький). 2. Поштовх до дії; спонукання. Словник української мови у 20 томах
  4. понука — ПОНУ́КА, и, ж. 1. Те саме, що понука́ння. Коники легко біжать без понуки, а сани тільки шелестять по втертій дорозі… (Гжицький, У світ.., 1960, 83). 2. Поштовх до дії; спонукання. Словник української мови в 11 томах
  5. понука — Понука, -ки ж. Поощреніе, подстрекательство. понуку дати. Поощрить, подстрекнуть. Вх. Зн. 53. Словник української мови Грінченка