спроневіритися

Спроневі́ритися (кому?, чому?). Зрадити (кого?, що?), зректися (кого?, чого?). Саме в тій хвилі розлігся з кімнати, в котрій стояв інструмент, страшенний лоскіт, а відтак слабий жалісний зойк струн [...] — Резонатор [тріс]? — спитала Ганнуся. — Струна... — Отже, струна. І справді, лише струна. Інструмент був цілком відкритий, і ми всі похилилися над ним і бачили ту струну. Одна з басових лежала аж звита з сильного напруження між іншими, просто натягненими струнами, поблискуючи, мов темним золотом до світла... — А я гадала, що то резонатор спроневірився тобі! — обізвалася Ганнуся вже своїм безжурним тоном, однак вона не відповіла вже (Коб., Valse melancolique, 124-125); Я дивуюся їй [Ґусті] не раз, за що вона мене, властиво, так любить. Коли від’їжджає до В[ідня], цілує мені руки і страшне боїться, щоби я її не забула. Се я пишу без пересади. Але я її ніколи не забуду, ані не спроневірюся. При ній я все оживаю (Коб., Слова..., 248)

// пол. sprzeniewierzyć się, sprzeniewierzać się (komu?, czemu?) — зрадити (кого?, що?), зректися (кого?, чого?), sprzeniewierzyć się obietnicy — не дотримати обіцянки.