упімнути
Упімну́ти, упомина́ти.
1. Нагадувати (кому?), спонукати (кого?). На жаль, дідо Яків Кобилянський і батько його, греко- католицький пароху Микитинцях у Галичині, не подбав про те за життя, щоб диплом шляхетства заховався для одинака сина, а коли його (як не раз оповідав нам батько) упоминали й звертали увагу його на доцільність такого диплому навіть вище поставлені поляки, ба між тим і одна знана дідичка, він махав байдуже рукою, промовляючи: "Виживе й без того, в нього добра голова” (Коб., Про себе саму, 42).
2. Закликати. Громадяни можуть лише прислухувати ся раді, а не сьміють мішати ся до ради, говорити або грозити, бо тоді двірник має право упімнути до спокою, а навіть приказати вийти (і треба тоді без опору послухати двірника!) (См.-Стоцький, Громада, 30); Проте треба довжникам завсіди пригадати речинець, а як довжник залягає із сплатою рати довше як тиждень, то треба єго упімнути, аби заплатив до 8 днів рату (См.-Стоцький, Порадник, 41); Товариство має тоді дуже енерґічного голову, Ст. Стоцького, якого вибирає чотири раз по раз головою товариства, а який цілу свою душу вкладає в нього. Він раз у раз упоминає “чтобы члени старались по колько кождому возможно о спѣвѣ о отчеты” (відчити, не рахунки) і о “уплаченіи членскихъ вносовь ” (1. Х. 1879) (Сімович, 1908, 506)
// пол. upomnieć, upominać — 1) робити зауваження, звертати увагу (на щось), 2) закликати.
Значення в інших словниках
- упімнути — Впімну́ти, упімну́ти: — докорити, закинути [47] — докорити, закинути; упімнутися за своє: стати за своє, обстоювати своє [IV] — дорікнути, вказати на те, що хтось чогось не робив [1] Словник з творів Івана Франка
- упімнути — упімну́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- упімнути — УПІМНУ́ТИ див. упомина́ти. Словник української мови у 20 томах
- упімнути — див. упоминати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- упімнути — УПІМНУ́ТИ див. упомина́ти. Словник української мови в 11 томах
- упімнути — Упімнути, -ся см. упоминати, -ся. Словник української мови Грінченка