1. Українська літературна мова на Буковині

штивний

Шти́вний.

1. Негнучкий. [Тодорика] був низького росту і обертався все цілим тілом, де вистачала не раз лише голову звернути. Штивна була у нього шия. І в цілості робив він погане враження; та що се мало до речі? Чоловік до всього звикає (Коб., Земля, 228).

2. Цупкий, твердий. 1. Колись убога жидівська сирота, ходила тепер у неділю і в свято в шелестячім штивнім шовку, а в її так званім салоні пишався дорогий фортепян (Коб., Земля, 348).

3. Непорушний, твердий, незгинний. Нараз виринула недалеко постать, розхилювала осторожно обома руками штивне море збіжжя і підійшла прямо до неї. Се був Михайло (Коб., Земля, 282)

// пол. sztywny — 1) жорсткий, твердий, 2) непорушний, незгинний, негнучкий, 3) перен. скутий, холодний, офіційний, вимушений (про стосунки)

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. штивний — Шти́вний: — нерухомий; холодний, байдужий; суворий [51] Словник з творів Івана Франка
  2. штивний — ШТИ́ВНИЙ, а, е, діал. 1. Нерухомий, твердий, негнучкий. Штивна була у нього [Тодорики] шия (О. Кобилянська); Митрополит випростував штивну руку з теплих хутер, хрестився часто й уривчасто (П. Загребельний). 2. перен. Холодний, байдужий, суворий. Словник української мови у 20 томах
  3. штивний — шти́вний прикметник діал. Орфографічний словник української мови
  4. штивний — шти́вний 1. цупкий, твердий (про папір, тканину)(ср, ст) ◊ шти́вне молоко → молоко 2. якого не можна зігнути, негнучкий (ст): Він відлежав шість місяців у шпиталі й вернувся до хати з штивною ногою (Тарнавський... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. штивний — -а, -е, діал. 1》 Нерухомий, твердий, негнучкий. 2》 перен. Холодний, байдужий, суворий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. штивний — СУВО́РИЙ (зовнішність або поведінка якого свідчить про непохитну вдачу, позбавлену поблажливості, м'якості), ТВЕРДИ́Й, СТРО́ГИЙ рідше, ШТИ́ВНИЙ діал. Юріштан завше був суворий, мовчазний (Г. Словник синонімів української мови
  7. штивний — ШТИ́ВНИЙ, а, е, діал. 1. Нерухомий, твердий, негнучкий. Штивна була у нього [Тодорики] шия (Коб., II, 1956, 13); Митрополит випростував штивну руку з теплих хутер, хрестився часто й уривчасто (Загреб., Диво, 1968, 623). 2. перен. Словник української мови в 11 томах