громада

рос. громада

основна територіально-адміністративна одиниця. Існують також інші Г., напр. церковні або Г. спільного користування майном. Протягом історії Г. набувала різного соціального і правового змісту. У Княжу добу Г., як територіально-адміністративній одиниці, відповідала верв. Кілька громад-вервей утворювали волость. Г. характеризуються широким самоврядуванням, у їх зборах брали участь усі голови дворищ. Вони обирали голову Г. — старосту. Громадське віче мало судово-поліцейські функції. Г. несла кругову поруку за податки та за видачу злочинця. На Лівобережжі існували суто козацькі Г. на чолі з отаманом і мішані з сільськими Г. Отаман і староста були виборними. Вони скликали Г. на збори, де вирішувалися справи місцевого управління, судівництва й спільного землекористування. Г. була власником деякої частини земель. Виділення громадської землі під обробіток і її розподіл відбувалися за рішенням зборів. В Україні з XVIII ст. громадське землеволодіння зменшується на противагу Росії, де "общинне" землеволодіння було більш вкорінене і залишалося значною мірою до XX ст. Столипінська реформа сприяла переходові селян з общинного землеволодіння на приватновласницьке. В Україні цей процес відбувався значно інтенсивніше, ніж у Росії. У Галичині, зокрема в Карпатах, існували Г. з виборним начальником і самоврядуванням. На Закарпатті Г. ототожнювалась із селом, у межах якого користувалася самоврядуванням з виборним старостою.

Джерело: Eкономічна енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. громада — Грома́да, -ди, -ді; грома́ди, -ма́д Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. громада — Грома́да. 1. Сукупність. Громади предметів (тямок), що належать до обсягу одної і тої самоїтямки творять гатунки тої тямкії: ялиці, дуби, липи... Українська літературна мова на Буковині
  3. громада — див. багато; ватага Словник синонімів Вусика
  4. громада — I. ГРОМА́ДА іст. (поземельне селянське об'єднання в Україні та Білорусії; збори членів такого об'єднання), ОБЩИ́НА, МИР, КОПА́, КУ́ПА (до XVІІ ст.); ДВО́РИЩЕ, ПЕ́ЧИЩЕ (родинне об'єднання); ЗАДРУ́ГА (у південних слов'ян). Словник синонімів української мови
  5. громада — Більша громада, як одна баба. Голос одиниці супроти загалу безсильний. Громада — великий чоловік. Загал годен доконати великих діл. Громада по нитці, та й бідному сорочка. Для громади легко запомогти одного. Громада по нитці, та й бідному шнурок. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. громада — I -и, ж. 1》 Група людей, об'єднаних спільністю становища, інтересів і т. ін. 2》 Об'єднання людей, що ставлять перед собою певні спільні завдання; організація. 3》 іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. громада — 1. Форма соціальної організації, яка виникла на основі родинних зв’язків і характеризується спільним володінням засобами виробництва, повним або частковим самоуправлінням. 2. Словник із соціальної роботи
  8. громада — Грома́да, гміна: — в Галичині нижча адміністративна одиниця, громада мешканців будь-якого населеного пункту або громада прихильників одного віросповідання, двірська община [44-2] Словник з творів Івана Франка
  9. громада — Громада, -ди ж. Общество равноправныхъ лицъ, міръ, собраніе, мірская сходка. Громада — великий чоловік. Ном. № 10736. Дай, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада б тебе слухала. Ном. № 13590. Добре речеш, тільки в громаду не беруть. Ном. № 6865. Словник української мови Грінченка
  10. Громада — Грома́да прізвище населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  11. ГРОМАДА — • "ГРОМАДА" - укр. громад.-політ. і літ. неперіодичний збірник; безцензурний орган друку. Видавався на кошти діячів Київської громади. Виходив 1878 — 79 (4 вип.) і 1882 (5-й випуск) у Женеві за ред. М. Драгоманова з участю С. Подолинського, Ф. Вовка... Українська літературна енциклопедія
  12. громада — Суспільство, громадянство, суспільність, спільнота; (студентська) товариство; об'єднання, середовище, гурт; трупа, угруповання; П. громадськість; ЦЕР. мир, парафія, г. парохія; громадка, громадонька. Словник синонімів Караванського
  13. громада — ГРОМА́ДА¹, и, ж. 1. Група людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів і т. ін. Не стій на заваді колгоспній громаді! (Укр.. присл.., 1955, 349); Гукнув [Еней] на всю свою громаду І тихо Зевсу помоливсь (Котл. Словник української мови в 11 томах