кейнсіанство

рос. кейнсианство

самостійний напрям в економічній науці, що виник під впливом ідей вченого-економіста Дж. М. Кейнса, який розробив засади макроекономічної теорії і опублікував у праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.). Поява її означала революцію в економічній науці, початок сучасного макроаналізу. К. трактує механізм функціонування економіки держави на основі аналізу взаємодії ряду макроекономічних величин, що базуються на певних положеннях, зокрема: а) рівень зайнятості визначається загальним обсягом виробництва; б) загальний попит не завжди відповідає загальному рівню платіжних засобів, оскільки частина цих засобів відкладається у вигляді заощаджень; в) загальний обсяг виробництва визначається обсягами очікуваного рівня ефективного (реального) попиту в запланованому періоді, який сприяє інвестуванню капіталу; г) при рівності обсягів інвестицій і заощаджень, що свідчить про порівнюваність банківської процентної ставки і процентної ефективності капіталовкладень, акт інвестування і акт заощаджень стають практично незалежними. К. акумулює в собі положення ряду попередніх економічних теорій і об'єднує прибічників різних течій економічної думки, в т. ч. ліберальної і монетарної. Кейнсіанська школа виробила систему категорій, понять, методологію, інструментарій економічного аналізу і прогнозування, якими користуються економісти, маркетологи, менеджери більшості шкіл, своєрідну універсальну економічну мову, якою користуються професіонали всього світу.