лепта

рос. лепта

1. Розмінна монета Греції, що дорівнює 1/100 драхми. 2. Переносно-по-сильний внесок у будь-яку справу.

Джерело: Eкономічна енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. лепта — Ле́пта: — тут: посильний грошовий внесок [51] Словник з творів Івана Франка
  2. лепта — ле́пта іменник жіночого роду внесок книжн. Орфографічний словник української мови
  3. лепта — Ле́пта, перен. Вклад у яку-небудь спільну справу. Завзиваємо їх [буковиньских Українців], щоби причинили ся і своєю лептою до пошанованя найбільшого Українця[... Українська літературна мова на Буковині
  4. лепта — -и, ж. 1》 У стародавніх Єрусалимі та Греції – дрібна монета. 2》 Розмінна монета Греції. 3》 перен., книжн. Посильне подаяння, пожертвування або милостиня. 4》 перен., уроч. Вклад у яку-небудь суспільну справу. || Частка чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. лепта — ЛЕ́ПТА, и, ж. 1. У стародавньому Єрусалимі та в Греції – дрібна монета. І підійшла одна вбога вдовиця, і поклала дві лепти [до храмової скарбниці] (Біблія. Пер. І. Огієнка). 2. перен., книжн. Посильне подаяння, пожертвування або милостиня. Словник української мови у 20 томах
  6. лепта — ле́пта (грец. λεπτόν) 1. Дрібна давньогрецька мідна монета. 2. Розмінна монета Греції, 1/100 драхми. 3. Переносно – посильний внесок у будь-яку спільну справу. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. лепта — ле́пта вдови́ці. Порівняно невеликий, посильний вклад у що-небудь спільне. Це б то, бачиш, лепта удовиці (М. Номис); Будь ти й мені за ознаку надії, Що не потоне народ наш без сліду в народностях інших, Що до скарбниці... Фразеологічний словник української мови
  8. лепта — ЛЕ́ПТА, и, ж. 1. У стародавньому Єрусалимі та в Греції — дрібна монета. 2. перен., книжн. Посильне подаяння, пожертвування або милостиня. [Марина (дає гроші):] Візьми, дідусю, і від мене лепту (Кроп., V, 1959, 490); — Та хіба можна віддати таке добро!... Словник української мови в 11 томах
  9. лепта — Ле́пта, -ти ж. Лепта. Спасибі, друже мій убогий, — ти, знаю, лепту розділив свою єдину. Шевч. 561. Словник української мови Грінченка