стихія

рос. стихия

1. В античній філософії одне з матеріальних начал буття (повітря, вітер, земля, вогонь, вода). 2. Явище природи, що має характер нездоланної сили (шторм, цунамі, ураган, буран, землетрус, вогонь, повінь). 3. Переносно-непередбачені явища в політиці, суспільному житті, неорганізована сила, некерований рух. 4. Звично сприятливе, задовольняюче людину середовище, улюблена, добре знайома, приємна для людини справа.

Джерело: Eкономічна енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

стихія — Сила природи; (рідна) П. середовище, оточення, сфера, (улюблена) заняття, закохання; (неорганізована) хаос, АНАРХІЯ; мн. СТИХІЇ, (ворожі) сили. Словник синонімів Караванського
стихія — [стиех’ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
стихія — стихі́я (від грец. στοιχεΐον – елемент) 1. В античній філософії одне з матеріальних первоначал буття (повітря, земля, вогонь, вода). 2. Явище природи, що має характер нездоланної сили (шторм, землетрус, ураган тощо). Словник іншомовних слів Мельничука
стихія — СТИХІ́Я, ї, ж. 1. В античній філософії – одна з матеріальних першооснов буття (повітря, земля, вогонь, вода). Якби щось із нічого росло-виникало, то, певне, Кожна стихія могла породити, що їй до вподоби: Люди б виходили з лона морського... Словник української мови у 20 томах
стихія — СТИХІ́Я, ї, ж. 1. В античній філософії — одна з матеріальних першооснов буття (повітря, земля, вогонь, вода). Якби щось із нічого росло-виникало, то, певне, Кожна стихія могла породити, що їй до вподоби: Люди б виходили з лона морського... Словник української мови в 11 томах
стихія — стихі́я іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
стихія — -ї, ж. 1》 В античній філософії – одна з матеріальних першооснов буття (повітря, земля, вогонь, вода). || перен., книжн. Основний елемент, головна складова частина чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
стихія — Стихі́я, -хі́ї, -хі́єю; -хі́ї, -хі́й Правописний словник Голоскевича (1929 р.)