атараксія

АТАРАКСІЯ (від грецьк. ά — заперечна частка; ταραξία — відсутність хвилювання, незворушність, душевний спокій) — поняття, вжите Епікуром для позначення ідеального стану душі, кінцевої мети блаженного життя, до якої повинна прагнути людина. З огляду на потрактування першого блага для людини — насолоди — як відсутності страждання, станом, тотожним А., була незалежність від зовнішніх умов, що досягалось обмеженням потреб, помірністю в насолодах, самовідстороненістю від тривог і небезпек суспільних і державних справ (Діоген Лаертський). Спираючись на нове, відмінне від традиційного, розуміння знання, Епікур заняттям філософією відводив роль засобу досягнення незворушності духа, свободи від страху перед богами, смертю та незрозумілими явищами природи. Витоки ідеї ідеального стану душі як мети людського життя вперше в філософії моралі окреслені Демокритом у його визначенні евтемії як довершеного стану душі, ознаками якого є спокій і рівновага.