відносності теорія

ВІДНОСНОСТІ ТЕОРІЯ — заснована Ейнштейном фізична теорія, що розглядає просторово-часові закономірності, справедливі для будь-яких фізичних процесів. Універсальність просторовочасових властивостей, які розглядаються В.т., дозволяє говорити про них як про загальні властивості простору-часу. Відповідно до загальної В. т., або теорії тяжіння, властивості простору-часу в даній області визначаються полями тяжіння, які діють у ній. У спеціальній В. т. аналізуються властивості простору-часу, справедливі з такою точністю, яка дозволяє нехтувати тяжінням. Спеціальна В. т., яка є частковим випадком загальної В. т., ґрунтується на принципі відносності — всі явища у всіх інерційних системах, що рухаються, мають однаковий перебіг. Цей факт можна сформулювати як інваріантність законів природи відносно перетворень руху. "Скинувши з Олімпу апріорності" (Ейнштейн) найбільш фундаментальні категорії мислення (категорії простору, часу та ін.), В.т. ввела у науковий вжиток і обґрунтувала конкретні методологічні засоби деабсолютизації понять строгих теорій. Це змусило значною мірою переосмислити категоріальний апарат філософії: категорії простору, часу, матерії, об'єкта, суб'єкта, причинності, абсолютного і відносного та ін. Результативними є спроби побудувати єдині багатомірні (коли простір — час мають більше чотирьох вимірів) теорії гравітації, електромагнетизму та інших взаємодій.

О. Кравченко