герменевтика

ГЕРМЕНЕВТИКА (грецьк. έρμηνετικη, від έρμηνεω — пояснюю, інтерпретую, тлумачу) — термін, формування основоположного значення якого історично сягає стародавніх тлумачень текстів Біблії; традиційно він також включає тлумачення текстів філософських та літературних — насамперед тих, які стосуються Біблії. На позначення самостійного філософського напряму цей термін почав застосовуватися, головно, на поч. XX ст., коли розгорнулося фундаментальне філософське осмислення феномена розуміння та пов'язаної з ним методології і практики гуманітарно-історичних дисциплін. В історії інтерпретації профанних та сакральних текстів вирізняються наступні основні різновиди: 1) Буквальна інтерпретація, яка стверджує, що біблійні тексти мають тлумачитися згідно зі значеннями (відповідними намірам авторів), які виражені їхньою граматичною конструкцією та історичними контекстами виникнення. Її дотримувались Тома Аквінський, Лютер, Кальвін та ін. 2) Моральна інтерпретація, яка намагалась встановити екзегетичні принципи, завдяки яким з різних частин текстів Біблії можуть бути виведені відповідні етичні приписи та моральні імперативи поведінки. 3) Алегорична (символічна) інтерпретація (запозичена зі стоїцизму і уперше запроваджена до тлумачення текстів Гомера Пергамською школою філологів) розуміла біблійні оповіді як такі, що мають крім буквального ще й другий, фігуральний рівень референції за межі тих подій, які експліцитно маються на увазі у текстах Біблії. Окремою формою алегоричної інтерпретації є "типологічне" тлумачення, згідно з яким головні події Старого Завіту є передвіщенням подій Нового Завіту (Ноїв ковчег як "тип" християнської церкви). Цього різновиду тлумачення Біблії, з використанням платонівських та стоїчних категорій, дотримувались Філон Александрійський, Елемент Александрійський, Ориген та ін. 4) Анагогічна (містична) інтерпретація стосується тлумачення біблійних подій у їхньому відношенні до прийдешнього життя як його прообразу С. тан справ, коли проблематика Г. і проблематика філософії осмислювались паралельно, незалежно одна від одної, а тому і не зазнавали істотного взаємовпливу, лишався чинним до початку XX ст. Провідними постатями, які розвивали Г. у такому статусі, були Юстин, Іреней, Тертуліан.Августин, Флавій, Баумгартен, Ернесті та ін. На основі ознайомлення з працею Ернесті "Тлумач" в контексті історико-літературних студій нім. романтизму (особливо у співробітництві зі Шлегелем) Шляєрмахер розвиває Г. як мистецтво конгеніального осягнення чужої індивідуальності, дослідивши феномен розуміння як такий і виокремивши граматичний та психологічний його різновиди. Надалі Г. розробляється в річищі методологічних пошуків нім. історичної школи (Ранке, Дройзен, Савіньї та ін.), філології та психології (Аст, Бек, Штайнталь та ін.). Зрештою, в історичному науковченні Дильтея вона — як вчення про мистецтво тлумачення писемних пам'яток (життєвих виявів) — включається у контекст теорії пізнання, логіки й методології гуманітарних наук і проголошується сполучною ланкою між філософією та історичними дисциплінами, головною складовою основоположень наук про дух. Г. набуває у Дильтея філософського статусу під впливом розробленої Гуссерлем у "Логічних дослідженнях" теорії значення. Долаючи завдяки феноменології Гуссерля релятивізм і скептичний суб'єктивізм свого історичного науковчення і розв'язуючи проблему об'єктивності гуманітарного знання, Г. Дильтея разом з тим втрачала своє найвагоміше конструктивне надбання — принцип історизму. Щоб уникнути цієї дилеми, Гайдеггер намагається на нових засадах об'єднати дві різнорідні традиції у концепції, яку він з 1919 р. називає "феноменологічною Г." Завдяки філософії фундаментальної онтології Гайдеггера класична (теологічна, філологічна й історична) Г. започаткувала нову фазу свого розвитку. Її центральна проблема — проблема розуміння — була осмислена вже не як метод наукового пізнання, а як спосіб людського буття, а феноменологія — як онтологія. Нове філософське вчення постає як "Г. фактичності", що ситуативно розташоване в конкретно-історичному контексті людського "Я" (пізніше — "Dasein"), головним способом буттєвого самовизначення якого виступає інтерпретативне тлумачення свого буття-у-світі. Подальший розвиток цієї традиції здійснив Гадамер (див. герменевтика філософська). Г. у традиційному сенсі як гносеологічне підґрунтя й методологію гуманітарних наук розробляв також Бетті та ін. Як до допоміжної дисципліни до неї звертаються Апель, Габермас, Деррида.

С. Кошарний

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. герменевтика — гермене́втика іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. герменевтика — (від грецьк. hermeneukos — тлумачення, роздуми) науковий метод аналізу культурно-історичних текстів, у т.ч. міфологічних, фольклорних, літературних пам'ятників минулого... Словник іншомовних соціокультурних термінів
  3. герменевтика — -и, ж. Мистецтво і теорія тлумачення текстів, первинний зміст яких не зрозумілий внаслідок їх стародавності або неповноти. Музична герменевтика — вчення про тлумачення змісту музичного твору. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. герменевтика — ГЕРМЕНЕ́ВТИКА, и, ж., книжн. Традиція і способи тлумачення рукописних і друкованих текстів, насамперед давніх. Не поспішаймо йняти віри повідомленню літописного джерела. Словник української мови у 20 томах
  5. герменевтика — • герменевтика [грец. ‛ερμηνευτική (τέχνη) — мистецтво тлумачення] - вчення про способи тлумачення текстів, переважно давніх; розкриття істинного смислу, закладеного автором у літ. творі, який дійшов до нас у викривленому або неповному вигляді. Українська літературна енциклопедія
  6. герменевтика — гермене́втика (грец. έρμηνεντική, від ερμηνεύω – пояснюю) теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів, насамперед давніх. Замість Г. тепер ширше вживають поняття інтерпретація. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. герменевтика — I у філософії спосіб встановлення смислів, який полягає в узгодженні об'єктивних підходів із суб'єктивними за допомогою парадоксального мислення, тобто оминаючи принцип несуперечливості (В. Дільзі, П. Рікер, М. Гайдеґґер, Г. Ґадамер). Універсальний словник-енциклопедія
  8. герменевтика — Гермене́втика, -ки, -ці (гр.) Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. герменевтика — рос. герменевтика (від грец. hermeneutike (techne) — тлумачне) — мистецтво і теорія тлумачення, що ставить за мету виявити сутність тексту... Eкономічна енциклопедія
  10. герменевтика — (грец.) Вчення про розуміння, збагнення вищого змісту серед окремих значень. Близька галузь — гематрія, де поєднувались астрологічні та християнські уявлення. Архітектура і монументальне мистецтво