емотивізм

ЕМОТИВІЗМ (від англ. emotive — той, що викликає емоції, збуджує) — один із чинників метаетики. Розрізняють радикальний Е. (Айєр, Рассел) та поміркований Е. (Стивенеон). Виходячи із загальних засад етичної версії логічного емпіризму, Е. вважає, що лише такі етичні висловлювання мають сенс, які можуть перевірятися емпірично або ж є тавтологією логічних висловлювань. Такі моральні поняття, як "добро", "правильне", "вірне" розглядаються лише як ціннісні вирази, зміст яких не можна звести до ознак емпіричних предметів, а отже, їх неможливо зафіксувати у вигляді дескриптивних значень. Е. вбачає значення етичного висловлювання у тому, що почуття промовця, яке набуло мовного виразу, може привести, а може і не привести до появи у слухача автентичного змісту зазначеного почуття. Тобто етичні поняття мають лише емотивні значення, які можуть використовуватися як відповідники емоційних почуттів або індивідуальних емоційних уявлень.

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. емотивізм — ЕМОТИВІ́ЗМ, у, ч., філос. Теорія логічного позитивізму, яка стверджує, що матеріальні судження і поняття не є ні істинними, ні хибними, позбавлені пізнавального сенсу (змісту) і слугують лише для вираження та збудження моральних емоцій. Словник української мови у 20 томах
  2. емотивізм — емотиві́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. емотивізм — -у, ч. Суб'єктивістська теорія моралі, яка заперечує об'єктивне значення етичних понять; один із напрямів неопозитивізму в етиці. Великий тлумачний словник сучасної мови