емотивізм

ЕМОТИВІ́ЗМ, у, ч., філос.

Теорія логічного позитивізму, яка стверджує, що матеріальні судження і поняття не є ні істинними, ні хибними, позбавлені пізнавального сенсу (змісту) і слугують лише для вираження та збудження моральних емоцій.

Емотивізм у філософії й естетиці недооцінює соціальні аспекти культурних і художніх цінностей, принижує пізнавальну, інтелектуальну дієвість мистецтва (з наук. літ.);

Емотивізм стверджує неможливість раціонального обґрунтування цінностей (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. емотивізм — ЕМОТИВІЗМ (від англ. emotive — той, що викликає емоції, збуджує) — один із чинників метаетики. Розрізняють радикальний Е. (Айєр, Рассел) та поміркований Е. (Стивенеон). Виходячи із загальних засад етичної версії логічного емпіризму... Філософський енциклопедичний словник
  2. емотивізм — емотиві́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. емотивізм — -у, ч. Суб'єктивістська теорія моралі, яка заперечує об'єктивне значення етичних понять; один із напрямів неопозитивізму в етиці. Великий тлумачний словник сучасної мови