емпіріокритицизм

ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ — другий етап розвитку позитивізму, заснований на поч. XX ст. фізиком Махом та філософом Авенаріусом. Відроджує суб'єктивний ідеалізм Берклі. Декларує прагнення подолати протистояння матеріалізму та ідеалізму. В центрі вчення Е. стоїть ідеалістично витлумачене поняття "досвід" — не як відображення об'єктивного світу, а як внутрішній зміст свідомості, незалежний від зовнішніх впливів. Єдиною реальністю є відчуття та їх комплекси. Емпіріокритики заперечують достовірність людських знань, спроможність науки досягти об'єктивної істини, тлумачать пізнання як засіб біологічного пристосування до зовнішнього середовища, тому актуальними стають вимоги простоти й доцільності, що відбилося в принципі "економії мислення" та ідеалі "суто описової науки". В цьому аспекті Е. має багато спільного з прагматизмом С. причинений кризою класичної фізики, Е. заперечує матерію як втілення об'єктивної реальності, незалежної від суб'єкта сприйняття; тлумачиться як фізичний ідеалізм.

М. Кисельов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. емпіріокритицизм — емпіріокритици́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. емпіріокритицизм — -у, ч. Суб'єктивно-ідеалістичний напрям у філософії кінця 19 ст., який заперечував об'єктивне існування матеріального світу і розглядав його як явище свідомості й поєднання відчуттів; махізм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. емпіріокритицизм — емпіріокритици́зм (від грец. εμπειρία – досвід і критицизм) реакційний суб’єктивно-ідеалістичний напрям у буржуазній філософії кінця 19 – початку 20 ст. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. емпіріокритицизм — Емпіріокритици́зм, -му, -мові Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. емпіріокритицизм — Позитивістський напрямок у філософії на межі XIX / XX ст., який вимагав усунення з людського пізнання суб'єктивних, метафізичних та апріорних факторів як ненаукових і таких, що не піддаються перевірці (Р. Авенаріус, Е. Мах). Універсальний словник-енциклопедія
  6. емпіріокритицизм — ЕМПІРІОКРИТИЦИ́ЗМ, у, ч. Реакційний суб’єктивно-ідеалістичний напрям у буржуазній філософії кінця XIX ст., який заперечує об’єктивне існування матеріального світу і розглядає його як явище свідомості і поєднання відчуттів; махізм. Словник української мови в 11 томах