номіналізм

НОМІНАЛІЗМ (від лат. nomina — імена, назви) — філософське вчення, згідно з яким загальні поняття (універсали) хоч і пов'язуються з конкретними чуттєвими речами, але не мають реального існування ані у свідомості, ані поза нею. Н. вбачав у загальному понятті лише ім'я, назву для певної групи чи класу одиничних речей. Як філософська позиція Н. близький до концептуалізму, оскільки визнає існування лише ментальних сутностей, а не онтологічних. Ідеї Н. мають витоки в античній філософії, коли почала окреслюватись проблема універсалій і різні підходи до її вирішення. Номіналістичний підхід в полемічних дебатах проти Платона відстоювали спочатку Антисфен іДіоген Синопський (представники кінічної школи), потім стоїки і перипатетики. Критика Платонових "ідей" базувалася на тому, що вони не можуть існувати у надчуттєвому світі і становлять лише назви для родів і видів одиничних речей, які сприймаються на чуттєвому рівні. Засновником християнського Н. вважається Росцелін, хоча деякі моменти Н. зустрічалися вже у творах неоплатоніка Порфирія, Марціана Капелли (V ст.), що розробляв проблему поєднання ораторського мистецтва і знання, та ін. Проте саме Росцелін надав ідеям Н. чіткого і виразного оформлення. За свідченням Ансельма Кентерберійського, Росцелін стверджував, що реально існують лише одиничні речі, поняття ж реальні лише на кшталт "повітря, яке звучить". Тому ані роди, ані види не мають реального існування, бо існувати може лише "одне", "одиничне", "окреме". У вченні про тритеїзм Росцелін обстоював номіналістичний підхід через доведення трисубстанційної, або трисутнісної природи Трійці, що призвело до його конфлікту із церквою. Доводячи відносність загальних понять, Н. намагався привернути увагу до вивчення емпіричного світу. Це особливо стосується Η. XIV ст., що представлений Оккамом та його послідовниками. Чіткість логічної позиції номіналістів дозволила переконливо розвести віру і знання шляхом окреслення і відокремлення предмета, методу, мети теології і філософії (і науки); обґрунтувати двоїстість істини, чим теоретично уможливила активні розвідки в природничих науках, логіці, лінгвістиці, архітектурі, мистецтві. Разом з тим вимога усунення із наукового арсеналу метафізичних понять і обґрунтувань, яка отримала назву "Бритви Оккама", приводила до свідомої відмови науки від пошуків свого світоглядного підґрунтя. Ідеї Н. про двоїсту істину, про пріоритет одиничного стосовно загального створили релігійно-філософське підґрунтя т. зв. "соборного руху", у річищі якого національні церковні собори, як зібрання віруючих, виступали проти церковної монополії Папського престолу. В філософії Нового часу аргументи Н. на захист реальності одиничних речей використовувались Ламерті, Дидро, Гольбахом, Фоєрбахом, Кондильяком, Берклі, Г'юмом, Кантом та ін. В XIX — XX ст. елементи Н. присутні у неопозитивізмі і постпозитивізмі.