символізм

СИМВОЛІЗМ — 1) у широкому значенні тип культури чи індивідуальної поведінки, виразно орієнтованої на ті чи ті символи; 2) літературно-мистецький напрям, який виник в останній трет. XIX ст. у Франції, а потім поширився по всій Європі і у деяких літературах Нового світу. С., при всій розмаїтості своїх головних шкіл і персон, постає передовсім як художньо оформлена світоглядна реакція європейської культури на тогочасну позитивістську, буржуазно-прагматичну цивілізацію, зосереджену виключно на матеріальних та політико-юридичних цінностях. С. не випадково вибудовує щонайширшу і щонайбільшу ретроспективу світової (передовсім античної та юдео-християнської) культури (напр., культурологія рос. символістів Мережковського і Брюсова, яка прагнула охопити чи не весь час людської присутності на Землі). По суті, С. суто естетичними засобами намагався поновити напружений С. міфопоетичної доби та спадкоємних їй культур, аж до європейських Середньовіччя і романтизму включно. В умовах жорсткого відчуження художньої творчості від "ділової" дійсності індустріальної цивілізації вся літературна і мистецько-пластична сума європейського С. та його світоглядна реставрація зазвичай не виходили за літературно-мистецькі межі, але символістам було притаманне вкрай унікальне у всій художній культурі Нового часу прагнення не лише вийти за ті межі, а й надати своїм художнім побудовам чи не загальноколективного статусу. Повертаючись до певних світоглядних засад "колективного" давноминулого, в умовах унікальності своїх естетичних позицій у мистецьких та загальнокультурних умовах кін. XIX — поч. XX ст. С. парадоксальним чином повищував індивідуальний статус художника, міру його суто "особистісного" погляду на світ, аж до вкрай агресивно-індивідуалістичного. С. у своїй семантиці постає як парадоксальне поєднання міфологізованих, доконечно колективних візій історії і природи, з одного боку, і безнастанних фіксацій суто "особистісного", відстороненого од довколишньої дійсності психологічного стану — з другого. С. рішуче змінив саму речовину європейської поезії, стрімко розширивши її метафоричність, віднайшовши зовсім нову мовну фактуру, доти небачені засоби поетичної виразності. Так само він поглибив і романну та новелістичну прозу, створив новий тип драми і театру взагалі. С. став першопоштовхом до процесу, внаслідок якого з'явилися авангард і модернізм, інтелектуально допоміг становленню деяких філософських напрямів — від екзистенціалізму до феноменології, а також супроводжував перші структуралістські спроби і взагалі морфологічний аналіз у гуманітарній царині. С. увійшов також в укр. літературу і культуру (передовсім пізній театр Лесі Українки, поезія молодого Тичини), позначивши становлення режисерського стилю Леся Курбаса та монументального — "бойчукізму".

В. Скуратівський