структуралізм

СТРУКТУРАЛІЗМ — напрям наукового пізнання, що ґрунтується на системно-структурному методі аналізу. Ідеї системного підходу з'являються у фізиці, математиці, гештальтпсихології, рос. формалізмі на поч. XX ст. і кристалізуються в структурній лінгвістиці Сосюра О. станній увів фундаментальну для С. опозицію мови/мовлення, тобто мовної системи як інваріанта мовної діяльності та індивідуальних способів її реалізації Ц. я опозиція передбачає застосування ряду понять: означника/означеного, синтагми/асоціації, синхронії/діахронії Я. кщо лінгвістичний С. є цілком визначеним явищем, то опис гуманітарного С. становить проблему, оскільки не має ідейної, організаційної або хронологічної єдності. В загальних рисах гуманітарний С. можна схарактеризувати як течію в науках про людину та суспільство в 50 — 60-ті рр. XX ст., що застосовує до різноманітних феноменів культури методи системно-семіотичного аналізу, запозичені з арсеналу структурної лінгвістики, та має чітко визначену антипсихологічну та антисуб'єктну спрямованість. Будучи за походженням суто франц. явищем (С. зазвичай асоціюється з іменами Фуко, Варта, Лакана, Леві-Строса, Альтюссера та ін.), він, однак, справив великий вплив як на континенті, так і в США. Модель мови Сосюра (як формальної можливості мовної діяльності, що, не детермінуючи конкретного мовного акту, задає умови його можливості та працює на несвідомому рівні) стала моделлю, аналогії якої відшукувались у різних сферах культури: міфах, літературних текстах, психічній діяльності, історії наук, — але лінгвістична складова зазнає в гуманітарному С. суттєвої трансформації: площина застосування мови з репрезентативної, психічної зміщується в логічну. Мова стає кодом, принципом впорядкування емпіричних фактів, в т.ч. і фактів вербальної мови. В загальних рисах структурний аналіз в С. є сходженням від поверхових лінгвістичних структур до глибинних, причому перші є кодом останніх, а метакодом виступає універсальна структура розуму. Попри всю плідність гуманітарного С., представники якого змінили звичний образ етнології, психоаналізу, епістемології та літературознавства, проблематику та підходи цих наук, спроби прояснити його методологічні засади в кін. 60-х рр. стали першим кроком на шляху його трансформації в постструктуралізм, яка часто здійснювалась самими структуралістами (Варт, Фуко, Лакан). Будучи формально-раціональною обробкою певного порядку фактів, структуралісти у лінгвістиці та літературознавстві усвідомлюють операціональний статус поняття структури, але в антропології та психоаналізі воно починає розглядатись як структура самої реальності, і саме цю тенденцію С. піддає критиці Еко ("Відсутня структура"). Вразливість гуманітарного С. пов'язана з тим, що в багатьох соціокультурних системах семіологічний рівень є не вихідним, а похідним, тому постструктуралізм звертається до аналізу досеміотичного рівня культури. З моменту свого виникнення С. постійно перебуває в русі трансформації, і найпотужнішою сьогодні трансформацією С. є постструктуралізм.

О. Йосипенко