тріада

ТРІАДА (тріадичність) — зовнішня форма діалектичного методу, полягає у покладанні тези, висуненні антитези і подальшому їх синтезі. Вперше Т. помітив і подав у своїй таблиці категорій Кант. Фіхте розробив її у структурі свого науковчення. Аналіз антитези привів його до ідеї антитетичного методу. Свій власний метод він називав синтетичним, бо головним завданням вважав синтез протилежностей, в кінцевому підсумку — доведення тотожності найбільш загальних із них — суб'єктивного і об'єктивного. Велику роль відігравала Т. в філософії Гегеля, особливо в пізніх творах, насамперед в "Енциклопедії філософських наук", коли його діалектика втратила пошуковий сенс і набула формального характеру. Живий зміст її перетворився на штамп. Таку ж тенденцію спостерігаймо у вченні Шеллінга. Вона є невід'ємною рисою будь-якого вчення, яке стає зрілим і старіє. Раціональним змістом Т. є те, що більшість філософських понять полярні чи протилежні, але в той же час потребують доповнення одне одним і синтезування в певному цілому.

М. Вулатов

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тріада — тріа́да [від грец. τριάς (τριάδος) – трійка, трійця] 1. Єдність, утворювана трьома окремими частинами, елементами. 2. В ідеалістичній філософії Гегеля – позначення ідеї про триступінчастість діалектичного розвитку: теза, антитеза, синтез. Словник іншомовних слів Мельничука
  2. тріада — -и, ж. 1》 книжн. Єдність, утворювана трьома окремими особами, предметами, поняттями або частинами, елементами. 2》 У філософській системі Гегеля – триступінчастий розвиток ідеї, що визначає три ступені в розвитку явищ дійсності: теза, антитеза й синтез. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. тріада — ТРІА́ДА, и, ж. 1. книжн. Єдність, утворювана трьома окремими особами, предметами, поняттями або частинами, елементами. Вони [психотерапевти] взяли на озброєння тріаду Бехтерєва: навіювання у гіпнозі, у бадьорому стані і самонавіювання (з наук.-попул. літ. Словник української мови у 20 томах
  4. тріада — тріа́да іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  5. тріада — ТРІА́ДА, и, ж. 1. книжн. Єдність, утворювана трьома окремими особами, предметами, поняттями або частинами, елементами. Вони [психотерапевти] взяли на озброєння тріаду Бехтерєва: навіювання у гіпнозі, у бадьорому стані і самонавіювання (Наука.. Словник української мови в 11 томах