харизма

ХАРИЗМА (від грецьк. χάρισμα — божественний дар) — 1) Термін, застосування якого пов'язане із релігійними проповідями періоду раннього християнства. У першому посланні апостола Павла до коринтян йдеться про "духовні дари", пильнування яких збагачує людину і сприяє "збудуванню Церкви"; особливо ж наголошується на дарі "говорити мовами" і пророкувати; найвища X., за Біблією, це Любов. 2) Термін на позначення особливої, виняткової обдарованості людини, що вирізняє її з-посеред інших впливом на загал завдяки надзвичайним здібностям (геній), силі духа, дарові слова, моральним якостям, відданості ідеї чи ідеалові, що передається іншим не на підставі щонайдосконаліших, раціонально-аналітичних аргументів, а через безпосереднє (емоційне, цілісно духовне, часом пророче, магічне) проникнення до душ, сердець, умів інших людей. На соціально-філософському та соціологічному рівнях термін X. уперше був застосований нім. протестантським теологом і філософом Трьольчем (1865 — 1923) та М. Вебером. Попри певну спільність підходів до X. обох теоретиків (на неї вказував сам Вебер), між ними існує значна відмінність, пов'язана із загальною концептуальною позицією та залученим до аналізу матеріалом. Для Трьольча X. — важливий складник функціювання етичних вчень західного християнства. Вебер застосовує цей термін насамперед у загальносоціологічному сенсі, вирізняючи особливий харизматичний тип панування — поряд із традиційним та формально-раціональним. Як соціолог влади, що наголошував на відмежуванні соціології від цінностей, Вебер розглядав X. безвідносно до змісту, яким наповнював її сам носій X. Безумовний авторитет носія X. — харизматика — базується на силі його індивідуального дару. З огляду на це, Перикл, Солон, Цезар, Наполеон, Будда, Ісус, Магомет постають, на думку Вебера, як уособлення надзвичайної X., незалежно від змістового наповнення та характеру їхніх дій, вчень, думок.

Я. Поліщук

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. харизма — (англ. сharisma) 1. надзвичайна обдарованість, чарівність; Х. особа – авторитетна людина, що володіє винятковими якостями: мудрістю, праведністю, сміливістю. 2. вмив, який ґрунтується на властивостях особистості керівника або його здатності приваблювати прихильників. Економічний словник
  2. харизма — рос. харизма виключна обдарованість, яка вирізняє (виокремлює) особу серед інших. Eкономічна енциклопедія
  3. харизма — ХАРИ́ЗМА, и, ж. 1. За християнською теологією, надприродний дар, яким Христос наділяв вірного; виняткова обдарованість (про святих). “Не будеш з більшістю, щоб чинити зло”. Звідси розуміння С.Л. Словник української мови у 20 томах
  4. харизма — хари́зма іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  5. харизма — -и, ж. 1》 Виняткова обдарованість (про святих). 2》 Високий авторитет, який базується на вмінні підкоряти інших своїй волі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. харизма — Згідно з християнською теологією, надприродний дар, яким Христос від Святого Духа наділяв вірного (чи вірних) з метою виконання певної місії чи послуги в церковній громаді; назву х. запровадив у Новому Заповіті апостол Павло. Універсальний словник-енциклопедія