індуктивна логіка

ІНДУКТИВНА ЛОГІКА — розділ логіки, в якому вивчають логічні процеси переходу від знання про одиничне й окреме до знання про загальне (див. індукція). Значну роль у побудові І.л. відіграли Аристотель, Бекон, Дж. Ст. Мілль та ін. У сучасному розумінні І.л. — розділ модальної логіки, де вивчають індуктивні модальності. Властивості цих модальностей характеризуються в спеціальних індуктивних численнях. У сучасних дослідженнях І.л. застосовують теорію імовірностей. І.л. разом з дедуктивною логікою відіграє значну роль у сучасному науковому пізнанні. Однак окремі представники І.л. перебільшують значення її в процесі досягнення об'єктивної істини, протиставляючи І.л. дедуктивній. Насправді І.л. не тільки не суперечить дедуктивній, а й Перебуває з нею в тісному діалектичному взаємозв'язку. Про це свідчить хоча б те, що індуктивні числення є дедуктивними за способом побудови; їхній індуктивний характер проявляється тільки в тому, що вони містять особливі логічні знаки, семантична інтерпретація цих знаків тісно пов'язана з індуктивними поняттями підтвердження, прийняття. Взаємозв'язок І.л. з дедуктивною ґрунтується на діалектичній єдності індукції та дедукцїі.