історія

ІСТОРІЯ (від грецьк. ιστορία — дослідження, оповідь про минуле, пізнане) — 1) Реальний процес розвитку суспільства в цілому, його різновидів, окремих цивілізацій, етносів, країн, а також форм, сфер, явищ та інших виявів життєдіяльності суспільства. 2) Наука, що досліджує минуле суспільства з метою більш адекватного розумінння його сучасного та визначення перспектив розвитку в майбутньому. В реалізації й осягненні іманентного зв'язку, що має місце між означеними вище значеннями І., ключову роль відіграє філософія, яка розглядає І. не лише і не стільки як предметну сферу, існуючу окремо від суб'єкта, а в її взаємозв'язках з ним. Завдяки такому підходу І. постає у єдності своїх онтологічних і гносеологічних характеристик як багатомірний феномен, різноманітні вияви якого неоднаково фіксуються і акцентуються в діяльності, відносинах, поведінці, спілкуванні та свідомості різних людей; зрештою — як цілісність і, водночас, — як конкретне і невичерпне розмаїття історичних реалій, утворене, відтворене та відображене і окремим індивідуальним горизонтом історичних життєдіяльності й свідомості кожної людини, і їх сукупністю, тобто як інтегративне поле їх перетину. Подібно до філософії та соціології, І. також досліджує людське суспільство як своєрідну цілісність, вивчає творчу потугу людства в усіх галузях його життєдіяльності та є однією з найважливіших форм самоусвідомлення людством самого себе. Але якщо філософія розглядає суспільство в єдності його динамічних і структурних, діахронічних і синхронічних характеристик, а соціологія фокусується на структурних, синхронічних, то І. як наука акцентує увагу на діахронічних, динамічних характеристиках суспільства як цілого. І. — інтегративний процес розвитку і зміни не лише людських індивідів, а й мезоіндивідів (напр. етносів) та макроіндивідів (як-то, цивілізацій). Протягом тривалого часу домінував своєрідний лінійний "моноцентризм" І. як науки, тобто тлумачення історичного процесу в цілому лише з позицій власної цивілізації. Напр., для класичної західноєвропейської історичної науки властивий європоцентризм, з позицій якого всесвітня І. поділялася на стародавню, середньовічну і Нового часу. Однобічний, європоцентристський характер цього поділу був підданий критичному аналізу в праці Данилевського "Росія і Європа" (1871), та пізніше — Шпенглером ("Занепад Європи", 1918 — 1922) і Тойнбі ("Дослідження історії", 1934 — 1961). В працях цих та ряду інших мислителів доводиться спрощеність лінійного тлумачення І. в таких різновидах, як регресистське (Монтень, Руссо, Ортега-і-Гассет) та прогресистське (Вольтер, Кондорсе, Гердер, Гегель, класичний марксизм) і наголошується принципово новий підхід до І., за якого вона постає як вельми складне, нелінійне, поліцентричне утворення. За сучасних умов відбувається інтенсивна розробка саме такого, некласичного розуміння І. як поліцентричного процесу.

Джерело: Філософський енциклопедичний словник на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. історія — істо́рія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. історія — рос. история 1. Всякий прогрес розвитку в природі й суспільстві. 2. Наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського суспільства та його закономірності. Eкономічна енциклопедія
  3. історія — істо́рія (від грец. ίστορία – оповідь про минулі події, дослідження, знання) 1. Всякий процес розвитку в природі й суспільстві. 2. Наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського суспільства та його закономірності. Словник іншомовних слів Мельничука
  4. історія — Істо́рія, -рії, -рією; -рії, -рій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. історія — Істо́рія, -рії ж. Исторія. К. Гр. Кв. III. Шевч. 214. Словник української мови Грінченка
  6. історія — -ї, ж. 1》 тільки одн. Закономірний, послідовний розвиток дійсності; зміни в дійсності, у процесі життя. 2》 тільки одн., чого. Процес розвитку, зміна чого-небудь; події в процесі життя народу, його певної частини тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. історія — ВИ́ПАДОК (те, що сталося, трапилося несподівано), ПРИГО́ДА, ПОДІ́Я, ОКА́ЗІЯ, ЕПІЗО́Д, ІНЦИДЕ́НТ, ІСТО́РІЯ розм., КА́ЗУС розм., ТРАПУ́НОК розм., ПРИ́ТЧА (ПРИ́ЧТА) розм., ПРИЧИ́НА заст., ПРИПА́ДОК діал. Словник синонімів української мови
  8. історія — (процес змін) розгортання подій, розвиток, перебіг <н. хвороби>; (людства) опис розвитку; (вчорашній день) минуле, минувшина; (розповідь) оповідь, оповідання, повість, р. оповідка, жм. побрехенька; (життєва) пригода, приключка, випадок, епізод... Словник синонімів Караванського
  9. історія — Літопис, дієпис, гісторія, див. хроніка Словник чужослів Павло Штепа
  10. історія — див. пригода Словник синонімів Вусика
  11. історія — відійти́ / відхо́дити в мину́ле (в істо́рію). Безповоротно минути, пройти, зникнути. “Ой там збиралась бідна голота До корчми гулять...” Співав тоді оцієї молодий парубок-наймит, і в минуле одійшли ті прокляті роки (О. Донченко); // Забутися. Фразеологічний словник української мови
  12. історія — Процес розвитку суспільства або природи в минулому; наука про історичні події; як наукова дисципліна займається встановленням і поясненням подій, суспільних і культурних явищ; має свій обсяг, методологію і практику... Універсальний словник-енциклопедія
  13. історія — ІСТО́РІЯ, ї, жін. 1. тільки одн. Закономірний, послідовний розвиток дійсності; зміни в дійсності, у процесі життя. Історію творять тепер самостійно мільйони і десятки мільйонів людей (Ленін, 27, 1951, 133)... Словник української мови в 11 томах