дебіл

дебі́л

(від лат. debilis – немічний, кволий)

той, хто страждає вродженою психічною неповноцінністю, розумовою відсталістю; недоумкуватий.

Джерело: Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дебіл — (мед.) див. недоумок Словник чужослів Павло Штепа
  2. дебіл — дебі́л іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. дебіл — див. дурний Словник синонімів Вусика
  4. дебіл — ІДІО́Т (розумово недорозвинена людина), КРЕТИ́Н, НЕДО́УМОК розм., ДЕБІ́Л рідше. — Мене з військової служби списали за ідіотство, і особлива комісія офіціально визнала ідіотом (переклад С. Масляка); — У нашому повіті немає жодної порядної людини. Словник синонімів української мови
  5. дебіл — ДЕБІ́Л, а, ч. 1. мед. Людина, яка страждає на дебільність. Говорячи з чоловіком, вона звикла – вдало чи невдало – вживати медичних термінів, і в неї давно вже .. Словник української мови у 20 томах
  6. дебіл — -у, ч. Той, хто має уроджену психічну ваду, розумову відсталість у легкій формі; недоумкуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови